РОЗШИРЮЄМО ОСВІТНІЙ ПРОСТІР.
СЕСІЯ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ СТУДІЙ З ТЕМИ: «ЦІННІСТЬ ДИТИНСТВА У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917–1921)»
19 травня 2017 року
Студенти І–IV курсів, магістранти напрямів підготовки/спеціальностей «Дошкільна освіта», «Початкова освіта» Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка та професорсько-викладацький склад кафедри педагогіки та психології долучилися до Фестивалю науки. На базі Педагогічного музею України 19 травня 2017 року проведено наукову сесію історико-педагогічних студій з теми: «Цінність дитинства у педагогічній спадщині діячів Української революції (1917–1921)» (Модератори: Г.І. Іванюк, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки та психології Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка; Січкар А.Д., кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри).
У науковій дискусії актуалізувалися питання цінностей дитинства у поглядах діячів доби Української революції (А. Володимирський, К. Толмачевська, П. Мельгенштайн, К. Маєвська, С. Русова). Пошукові проекти підготовлено за матеріалами, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву м. Києва.
Учасники наукової сесії долучилися до виконання інтерактивних та квестових завдань у локаціях Педагогічного музею України та виставки «Українська книга 1917–1921 рр.» (з фондів Педагогічного музею України)».
Авторське ліричне доповнення презентував студент ІІ курсу напряму підготовки «Початкова освіта» Кротов Євгеній
Цінність дитинства
Я дитина, я щойно на світ народилась,
І хлопчик, чи дівчинка – не головне.
Я відчуваю, що серце забилось,
Серце моє, воно в світі одне.
А ні, не одне. В світі є іще люди?
Ось, переді мною у білім вбранні.
Та чую шепоче хтось, кладе на груди,
Я чула цей голос вже там, у пітьмі.
Цей голос співав колискові так ніжно,
Я ж його чула! Я бавилась ним!
Це ж мама! Це мама! Така дивовижна!
Така незрівнянна у світі ні з ким.
Не знаю ще хто я, куди попрямую,
Але можу точно сказати одне:
«Як тільки я голос матусі почую –
Він всі негаразди в ту ж мить прожене.
А поки що вчусь розрізняти предмети.
Який дивовижний навколишній світ!
А я в ньому Сенс існування Планети!
Я! Тільки Я! Ну…можливо ще й кіт.
Я вже впізнаю дідуся і бабусю,
Он тато в машині, он човник пливе.
Ціную дитинство, цілую матусю,
Бо кожного дня пізнаю щось нове.
Я – супергерой. Роблю перші кроки,
Тато зрадів, як почув новину.
Все! Розбігайтесь з дороги сороки!
Бо я усіх вас ураз дожену!
Я всесвіту центр, й для мене на світі,
Іграшки всі і веселощі й сміх.
Я розвиваюся кожної миті,
Радість і щастя я тут для усіх.
Одного разу матуся раненько,
Першим осіннім, не сонячним днем,
Стала будити й сказала тихенько:
«Ми у дитячий садочок підем!»».
Що за садочок? Як зрозуміти?..
«Ідемо скоріше, дитино моя!»
Приходимо. Що? В світі є іще діти?
І кожен тут майже такий, як і я!
Ми цілими днями тут можемо грати,
На вулиці бігаєм, кашу їмо.
От тільки удень так не хочеться спати,
Але, зазвичай, усі дружно спимо.
Є купа м’ячів, шафа є кольорова,
Акваріум з рибками біля вікна.
У нас вихователька просто чудова!
Як друга матуся – хороша вона.
Я знаю, що кожного дня отак буде –
Матусі вести будуть своїх діток.
І зміниться час, усі зміняться люди,
А я буду знов прямувать у садок.
У мене сьогодні все дуже змінилось,
В доросле життя всі пірнаємо ми.
І це все тому, що я тільки навчилась,
На пальцях своїх рахувать до семи.
І ранком матуся мене одягає
В якесь незнайоме і дивне вбрання.
Я бачу як слізка по щічці стікає,
Вона витирає її навмання.
І каже: «Хай завжди тобі світить сонце,
І щоб на шляху не було сірих хмар.
Скоріш підійди, подивись у віконце.
Сьогодні вже осінь. Тепер ти – школяр!»
Прийшли. Всі в однаковій формі довкола,
Дивлюся на себе, в такій як і я.
«Мам, що це за місце?». «Це є твоя школа,
Дитино моя, це велика сім’я.
Живе тут дитинство і сонячні мрії,
Найкращі із спогадів і перший друг.
Живуть тут знання і цікаві події,
І стільки сміху лунає навкруг!»
«А що це за янгол отам, на порозі?
Він наче увесь із вогню і води!»
Мама всміхнулась, триматись не в змозі:
«Твій перший учитель! Знайомся, іди!»
Учитель – як солодко це пролунало,
Мій перший учитель. Один. Назавжди.
Піду познайомлюсь, так мама сказала,
І нічого, що він із вогню і води.
«Учителю, здрастуйте! Он моя мама.
Тепер моє серце у ваших руках?
Тепер все дитинство говорить устами,
А вся його цінність на ваших устах?
Учителю, чуєте? Знаю, вас вчили,
Що я є об’єкт той, що передусім.
Я хочу, щоб ви для нас казку створили,
І щоб у ній місце дісталось усім.
Ви будете серце своє дарувати,
Воно нас від лиха й біди збереже.
А іноді просто не зможете спати,
Бо хтось ще вміє писать букву «Ж».
Ми ваше добро рівномірно розділим,
Хоч воно велике, як наша земля.
Дитинство моє хай пройде снігом білим,
І вкриє ліси, і садиби, й поля.
І хай доторкнеться до кожного світі,
Від зла, від хвороб і від гніву спасе.
І тільки любов, до останньої миті
У серці своїм крізь життя пронесе.
Євгеній Кротов
Бажаємо усім учасникам історико-педагогічних студій нових наукових звершень!
